Підступний удар по армії. Справа генерала Алімпієва

Більшість людей в наш час вважає, що чудес не існує. Але це не так. Чудеса можливі, якщо у них вірити, і сприяти їх втіленню у життя.

18 січня 2018 року, нарешті, сталося те, чого чекала велика кількість  українських військових та небайдужих громадян – незаконно утримуваний два місяці в слідчому ізоляторі генерал-майор Андрій Алімпієв, нарешті одержав можливість пригорнути до себе жінку та дочок, та потиснути руки друзям та підлеглим.

Справа в тому, що генерал Алімпієв, керуючи одним з найпотужніших військових університетів держави – Харківським національним університетом повітряних сил, одержав під своє керівництво також і весь Харківський гарнізон. Як виявилося, в Україні така посада може бути занадто небезпечною для чесної людини. Адже він став на шляху корупційних схем високопосадовців з Києва по розкраданню військового майна.

Чим обернулися для бойового генерала його чесність та принциповість в управлінні?
Почнемо з вечора 17 листопада 2017 року, коли раптово до службової квартири вдерлися озброєні люди , які вивели генерала у під’їзд будинку, надягли на нього кайданки, наче на небезпечного злодія, та повезли до гауптвахти.

Не секрет, що процес затримання відіграє не останню роль у проведенні слідства – бо раптово затримана людина, на яку надягли кайданки, обов’язково буде більш схильна допомагати слідству ніж та, яку викликали повісткою і яка встигла морально підготуватися до допиту.

Далі основне завдання слідства – запевнити людину в тому, що вона є сама, що вона наодинці мусить встояти проти системи, ніхто не прийде та не допоможе. Це звичайна практика слідчих дій, відточена роками.

Але, оскільки посадити за грати військовослужбовця можна лише за рішенням суду, 20 листопада було проведено судове засідання, на якому з’ясувалося, що усі звинувачення, пред’явлені генералу Алімпієву військовою прокуратурою, сфальсифіковані, та виникло багато питань.

Отже за три дні в ХНУПС було проведено кілька обшуків, протягом яких були вилучені документи, і деякі з них були направлені, за словами слідчих військової прокуратури, на експертизу. При цьому постає питання, чому саме тих документів, за якими зробив свої висновки міфічний «експерт»,немає в списку вилученої документації? Чому не було допитано постачальників ПММ для ХНУПС?

Але найголовніше питання виникло до слідчих прокуратури, коли ними було подане клопотання про арешт. Для того, щоб помістити людину на час слідства за грати, необхідно довести, що інші запобіжні заходи є неефективними і не забезпечать явку підозрюваного до судового засідання з розгляду справи. Судячи з припущень слідчих, начальник найпотужнішого військового університету країни, начальник Харківського військового гарнізону, представляє небезпеку, вдвічі більшу, ніж якийсь вбивця-рецидивіст.

З усіх пунктів статті 177 КПК України пройшлися по кожному, пояснюючи судді та усім присутнім, що Андрій Миколайович Алімпієв, щойно вийде на волю, одночасно буде тиснути на слідство, покине державу (не дивлячись на те, що сам Алімпієв погодився здати на час слідства свої документи), не прибуде до наступного судового засідання і, увага: буде надавати збройний опір слідчим, коли вони прибудуть до нього для проведення слідчих дій.

Найдивніше те, що суддю Наумову ці фантастичні домисли переконали, на відміну від аргументів адвоката. Сам генерал Алімпієв, звертаючись до суду, повідомив, що має земельні конфлікти з військовою прокуратурою Харківського гарнізону, уточнивши, які саме клопотання і від кого він відхилив, проте суддя, здається, мала уже надруковану ухвалу, і тому просто чекала. Чекала на можливість прочитати її та закінчити робочий день.

Як би там не було, але наступний день А.М.Алімпієв уже проводив у Харківській установі виконання покарань №27, з можливістю залишити її під заставу в 1,5 млн гривень.

При цьому вносити гроші генерал відмовився, мотивуючи це тим, що, по-перше, таких грошей немає, а по-друге, невинному виходити на свободу за гроші нічого. В цей час, внаслідок реформування, військова прокуратура була позбавлена права слідчих дій на користь НАБУ та САП.

Апеляційний суд, який було з різних причин перенесено двічі, вирішив далеко від судді Наумової не йти. І, не дивлячись на представлене адвокатом рішення вищого господарчого суду про відсутність розтрати як такої, залишив рішення судді Наумової без змін.

Отже, слідчі органи вибороли собі 2 місяці на проведення дій. Які ж дії були проведені?

Готові дізнатися? Відповідаю: ніяких. НАБУ та САП ознайомилися з матеріалами, в яких нема ні те що жодного доказу, а хоча б якогось натяку на корупційну діяльність з боку керівників ХНУПС, і, мовчки, повернули мертвонароджену справу назад до ВП.

ВП, в свою чергу, вирішили, що справу їм передано з метою слідства, а факт, що права на проведення слідчих дій у таких справах у них вже нема їх при цьому не потурбував. Отже, 15 січня було проведено чергове засідання Шевченківського (Дзержинського) районного суду, на якому розглядалося клопотання ВП з подовження терміну перебування генерала Алімпієва за гратами.

І саме це засідання заслуговує на особливу увагу, бо воно було найзагадковішим з усіх трьох. По-перше, дату і час, як і взагалі сам факт проведення цього засідання, тримали у суворій таємниці. За розкладом засідань суддя Олена Грищенко мала розглядати позов про аліменти, а засідання за клопотанням слідчих ВП в графіку взагалі не було. Про наступне засідання друзі і колеги затриманого генерала дізналися через свої канали у військовій прокуратурі.

Але усвідомлення присутніми небайдужими рівня секретності відбулося тоді, коли виявилося, що про необхідність прибути до суду не було повідомлено адвоката Максима Журавльова. За словами судді, обов’язок повідомити захисника генерала Алімпієва було покладено на військового прокурора Антона Струкова, який він з тріском провалив. Отже, вочевидь, намагаючись переконати присутніх у власній незаангажованості, суддя Грищенко влаштувала «показову порку» пану Струкову і, заявивши, що обов’язок повідомити належним чином адвоката суд бере на себе, оголосила перерву.

З появою адвоката кількість питань до суду і ВП збільшилась. Прибувши до зали засідання, адвокат Журавльов одразу подав клопотання про відведення прокурора у зв’язку з порушенням підслідності – згідно чинного законодавства ВП не має права розслідування таких справ. Втім, відведення прокурора не сталося. Більш того, сам прокурор заявив, що ніяких слідчих дій з підозрюваним і взагалі досудового розслідування не проводилося. Тобто генерал Алімпієв два місяці знаходився за гратами, поки слідчі органи ВП та САП і НАБУ грали у перекидушки його справою. І при тому, що жодного доказу його провини досі не представлено, ВП подає клопотання на подовження строку тримання під вартою.

З озвученого прокурором клопотання, окрім того, що жодної слідчої дії за два місяця проведено не було, стало відомо також і те, що він продовжує вважати необхідним запобіжним заходом саме тримання під вартою, при цьому жодного з ризиків, наведених у ст.177 КПК України, наведено не було.

Також прокурор поскаржився, що на нього тисне наявність присутніх людей, що підтримують генерала Алімпієва, і це теж, на його думку, є цілком обґрунтованою підставою для тримання генерала в СІЗО.

Суддя на деякий час зайшла у дорадчу кімнату, після чого відхилила всі подані клопотання адвоката Журавльова та задовольнила клопотання військового прокурора Струкова. Щоправда, частково, подовживши тримання генерала від вартою до 13 лютого із можливістю виходу під заставу у раніше призначену суму – 1,5 млн. гривень.

Також варто згадати, що адвокат звертав увагу судді (двічі) на те, що згідно з законодавством Дзержинський районний суд Харкова не має права розглядати цю справу, так як її підслідність не визначена.

«Ці кишенькові суди та кишенькові судді не витримують не просто якоїсь критики, але й логіки. Ось таке правосуддя у нас в країні» – висловив своє обурення адвокат Журавльов.

Поспілкувавшись з адвокатом та сім’єю, однокашники незаконно ув’язненого генерала вирішили зібрати кошти та визволити товариша по службі не дивлячись на його принципову позицію не вносити заставу і чекати справедливого рішення суду: «Усвідомлюючи цинізм і продажність судової системи, [ми] прийняли рішення внести заставу без його згоди. Ми чітко усвідомлюємо, що тільки перебуваючи на свободі він може відстоювати свою правоту і довести свою невинуватість» – сказав у відеозверненні до всіх небайдужих колишній колега А.М.Алімпієва Володимир Копитін.

І ось, ввечері 18 січня 2018 року заставу було внесено, і безпідставно утримуваний два місяці під вартою генерал, нарешті вийшов на свободу.

«З Хрещенням Господнім! Велике спасибі усім за підтримку! Завдяки вам я знову в колі сім’ї, друзів і колег. Ніколи ні перед чим не пасуйте – ні в великому, ні в малому! Не поступайтеся силі, ніколи не здавайтеся! Здатися – означає зрадити! Найважливіша людська здатність – здатність до подолання труднощів, подолання перешкод. І ми всі цією здатністю володіємо! Слава Україні!» – дописав на своїй сторінці у Facebook генерал Алімпієв.

 

Отже друзі, колеги та всі небайдужі наразі очікують на пожвавлення у вирішенні питань справи генерала Алімпієва – адже тепер бойовий офіцер на свободі, а вдома, як кажуть, і стіни допомагають. Тепер, дихаючи на повні груди, він не тільки доведе власну правоту і невинуватість, але й зробить все можливе, щоб не дати внутрішнім ворогам України спаплюжити честь українського війська.
Святослава Кучеровська

Запись опубликована в рубрике Новини. Добавьте в закладки постоянную ссылку.